Місто Рівне. Сторінки історії
[center]
[/center]
[b]Рівне. Більше семи віків пролетіло над ним. Є в історії цього старовинного українського міста і радісні сторінки, і трагічні. Не раз на нього нападали вороги. Не раз будівлі Рівного спалахували страшним вогнем. Але ні кому не вдавалося знищити місто. Працьовиті руки його жителів відбудовували знищене. Рівне розросталось, і нині воно перетворилося у адміністративно-економічний центр Рівненської області, що входить до складу незалежної України.[/b]
Як же розвивалося місто. Археологічні знахідки доводять нам, що на території на якій воно розкинулося, прожинали люди в часи мідного віку (IV – ІІІ тисячоліття до н.е.), ранньої бронзи (кінець III початок II тис. до н.е.), землеробські та скотарські племена. Римські знахідки – щит, статуетки І – ІІ ст., - свідчать про зв'язки місцевого населення з римськими провінціями. Проживало тут деякий час слов'янське плем'я древлян.
З кінця X ст. територія Рівного в складі Володимирського князівства була в залежності від Києва, з другої полонини XII ст. - першої половини XIII ст. входила до складу т.зв. Погорини, яка кілька разів переходила з рук у руки київських та волинських князів.
З 1200 до 1340 року територія нинішнього міста належала до Галицько-Волинського князівства. Саме до цього періоду відноситься перша письмова згадка про Рівне - 1283 рік, коли під цим населеним пунктом відбулася битва польських та литовських військ.
Після розпаду цього князівства 1340 року територія нинішнього міста в складі волинських земель відійшла до Великого князівства Литовського.
Адміністративне територія Волині була поділена на три староства. Територія нинішньої Рівненської області, а в її складі і Рівне, відійшла до Луцького староста.
Па початку XV ст. Рівне згадується як село луцького землевласника Дичка, Один з його нащадків Івашко Дичко в 1461 році продав свій маєток волинському князю Семену Несвицькому за «300 кіп широких грошей празьких».
А в 1481 році за дочкою князя Несвицького Анастасією переходить Рівне до Гольшанських і тоді ж король польський і великий князь литовський Казимір надає поселенню Рівне магдебурзьке право, за яким воно зрівнялося з іншими містами, що мали своє самоврядування. Найбільш достойні люди увійшли до складу міської ради. У місті був і свій лавницький (купецько-міщанський) суд, який розглядав карні та цивільні справи.
У XVI ст. Рівне перейшло до князів Острозьких. Саме тоді місто з'являється на географічних картах, зокрема на карті, яку склав «батько» польської картографії Бернард Ваповський. Ця карта вийшла в римському виданні Птолемеєвої «Географії» (1507-1508 рр.). А у 1554 році Рівне вже зазначено на карті Європи відомого фламандського картографа Меркатора, а також на картах Вапеліуса (1555), В.Гродецького (1562), Гастальді (1562), А.Пограбія (1570), С.Сарницького (1585) та ін.
Після Люблінської унії 1569 року Рівне разом з іншими українськими містами опинилося у складі Польщі як місто Луцького повіту.
Герб Волинського воєводства Речі Посполитої Першої Відомо, що за Андрусівським договором 1667 року Україна була поділена між Росією та Польщею, в результаті чого правобережну Україну, а в її складі і Рівне захопила Польща.
[center]
[/center]
Тоді Рівне було волосним центром Луцького повіту Волинського воєводства. Цікаво, що за планом, виконаним в 1765 році варшавським архітектором Таушером, воно складалося з чотирьох частин (центральної частини, передмістя Острозького, Волі (економії або комісаріату), передмістя Дубенського), мало 370 будинків.[/center]
[center]
[/center]
У 1793 році Рівне у складі правобережної України увійшло до Російської імперії і стало окружним (повітовим) містом Волинського намісництва, а з 1797 року - повітовим центром Волинської губернії.
До складу Рівненського повіту тоді входило ряд, волостей Березнівська, Висоцька, Вирівська, Деражненська, Дубровицька, Дядьковицька, Клеванська, Костопільська. Кустинська, Любиковицька, Межиріцька, Немовицька, Рівненська, Селищанська, Степанська, Стидинськм, Тучинська. У новоствореному повіті урядові посади займали в основному росіяни, проводилась широка русифікація краю.
У роки боротьби українського народу за свою незалежність (1917-1920 рр.) рівняни пережили чимало горя. Місто переходило з рук у руки. Його жителі зазнали немало лиха від польських, німецьких, російських окупаційних режимів. Не раз будівлі міста охоплювали пожежі.
У 1917 році в Україні, в т.ч. й в Рівному, встановилося двовладдя Української Центральної Ради та російського тимчасового уряду. У 1917-1918 роках у Рівному працювала повітова народна рада, яку очолював І.Коваленко, головою міської управи був Ф.Сумневнч. Рівне як повітовий центр входило до складу Волинської губернії з центром у Житомирі.
4 березня 1918 року згідно із «Законом про новий територіально-адміністративний поділ України» Рівне мало стати центром однієї з 30 земель України - Погорини, до складу якої мали увійти Рівненський, Острозький, Заславський, Кременецький, південна частина Дубенського і західна частина Старокостянівського повітів. Проте цей поділ не було втілено в життя у зв'язку з подіями воєнного часу.
На початку квітня 1919 року у місто прибув уряд Української Народної Республіки, де його 9 квітня було переформовано. Новий уряд очолив Борис Мартос. Тут же було проведено і реорганізацію Директорії, яку очолював Симон Петлюра.
Але 24 травня 1919 року місто було захоплено військами Новгород-Сівереької бригади І-ої української радянської дивізії. У місті було відновлено органи радянської влади, зокрема почав працювати ревком. Органи ЧК знищували передову рівненську українську інтелігенцію.
13 серпня 1919 року місто було захоплено польськими військами. 9 вересня воно включається до складу новоутвореного Волинського округу. У Рівному було створено повітові та міські органи управління.
У роки Української демократичної революції 1917-1920 рр. складний період переживала Україна, а у її складі і Рівне. Влада тут. як було сказано вище, часто мінялася. Так. у місті органи Центральної Ради існували 11,5 місяця (345 днів), гетьманату - 195 днів. Директорії - 6 місяців (180 днів), радянської влади у 1918 році - 22 дні, у 1919 році - 112 днів, у 1920 році - 47 днів, разом - 181 день.
Проте історичні умови склалися так. що 19 вересня 1920 року польські інтервенти знову захопили місто.
Герб Волинського воєводства Речі Посполитої Другої 4 лютого 1921 року (ще до підписання Ризького мирного договору) територію Рівненщини було поділено та включено до складу новоутворених Волинського та Поліського воєводств Польщі. Рівненській повіт (з центром у м. Рівне) віднесено до складу Волинського воєводства (адміністративний центр - м. Луцьк).
Головним органом міського самоврядування м. Рівного в 20-30-ті роки магістрат, будинок якого стояв приблизно на тому місці, де нині розташоване кафе «Олеся».
А після приєднання Західної України до Української РСР Указом Президії Верховної Ради СРСР від 04.12.1939 р. створено Ровенську область з центром у м. Ровно. Місто одночасно стало центром Ровенського району.
28.06.1941 р. Рівне захопили гітлерівці. 03.07.1941 р. у місті було створено управління Рівним. Головою міської управи став фармацевт Полікарп Бульба. Професора (вчителя) гімназії Івана Сав'юка було призначено другим посадником, правника Сергія Іллюка - першим членом управи, Назара Шевчука другим.
20 серпня 1941 року значна частина українських земель була включена до складу т.зв. рейхскомісаріату «Україна» з центром у м.Рівне.
Рейхскомісаріат «Україна» з територією в 339,2 тис. км2 був поділений на 6 генеральних округ, серед них була генеральна округа Волині і Поділля. До неї було включено Рівненську, Волинську, Кам'янець-Подільську області, а також південні області нинішньої Білорусі, де проживало українське населення. Центром цієї округи стало місто Рівне і складалася вона з 24 округ (гебітів).
У склад Рівненського гебіту входили райони: м. Рівне - місто, Рівне - сільський, Олександрія, Гоща, Клевань, Корець, Межирічі, Мізоч, Остріг, Здолбунів - місто, Здолбунів -сільський, Тучин. Площа гебіту складала 3634 км2, населення - 175 401 чол.
31 серпня 1941 р. у Рівному було створено Українську раду довір'я на Волині, яку очолив Степан Скрипник (згодом патріарх УАПЦ Мстислав). До її складу увійшло 23 члени, і серед них такі визначні люди Рівненщини, як письменник Улас Самчук, один з організаторів УПА на Волині Ростислав Волошин, відомий діяч ОУН уродженець Клеваня Олександр Бусел та інші.
Але фактично влада у Рівному, як і на всій окупованій території, перебувала в руках фашистів. Поліційну та господарську владу тут здійснювали окружні та міські комісаріати, в т.ч. й у Рівному.
У Рівне прибули сотні гітлерівських чиновників різних рангів: комісарів, інспекторів, фюрерів і т.д., які не лише дотримувалися вимог гітлерівського окупаційного «нового порядку», але активно виявляли ініціативу в грабежі матеріальних і культурних надбань. Цей апарат цивільної адміністрації разом з органами СС і поліції підкорявся рейхсфюрерові і шефові німецької поліції. Окупанти мали у своєму розпорядженні різноманітні поліційні сили, які слідкували за порядком. Їх основним завданням було утримання населення окупованих територій у послуху і ліквідація всіх спроб опору.
Саме ці органи чинили страшні злочини. Так, у місті за далеко не повними даними знищили 121 тисячу мирних людей.
Після 2 лютого 1944 року, коли у місто увійшла червона армія, у Рівному та на Рівненщині відновлюються обласні, міські та районні органи.
Назавжди в історію міста увійшла постанова Президії Верховної Ради Української РСР № 1183-ХІІ «Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису» (1991), згідно з якою місто Ровно іменувалося Рівне, а область - Рівненська.
[center]
[/center]
[/center]
[b]Рівне. Більше семи віків пролетіло над ним. Є в історії цього старовинного українського міста і радісні сторінки, і трагічні. Не раз на нього нападали вороги. Не раз будівлі Рівного спалахували страшним вогнем. Але ні кому не вдавалося знищити місто. Працьовиті руки його жителів відбудовували знищене. Рівне розросталось, і нині воно перетворилося у адміністративно-економічний центр Рівненської області, що входить до складу незалежної України.[/b]
Як же розвивалося місто. Археологічні знахідки доводять нам, що на території на якій воно розкинулося, прожинали люди в часи мідного віку (IV – ІІІ тисячоліття до н.е.), ранньої бронзи (кінець III початок II тис. до н.е.), землеробські та скотарські племена. Римські знахідки – щит, статуетки І – ІІ ст., - свідчать про зв'язки місцевого населення з римськими провінціями. Проживало тут деякий час слов'янське плем'я древлян.
З кінця X ст. територія Рівного в складі Володимирського князівства була в залежності від Києва, з другої полонини XII ст. - першої половини XIII ст. входила до складу т.зв. Погорини, яка кілька разів переходила з рук у руки київських та волинських князів.
З 1200 до 1340 року територія нинішнього міста належала до Галицько-Волинського князівства. Саме до цього періоду відноситься перша письмова згадка про Рівне - 1283 рік, коли під цим населеним пунктом відбулася битва польських та литовських військ.
Після розпаду цього князівства 1340 року територія нинішнього міста в складі волинських земель відійшла до Великого князівства Литовського.
Адміністративне територія Волині була поділена на три староства. Територія нинішньої Рівненської області, а в її складі і Рівне, відійшла до Луцького староста.
Па початку XV ст. Рівне згадується як село луцького землевласника Дичка, Один з його нащадків Івашко Дичко в 1461 році продав свій маєток волинському князю Семену Несвицькому за «300 кіп широких грошей празьких».
А в 1481 році за дочкою князя Несвицького Анастасією переходить Рівне до Гольшанських і тоді ж король польський і великий князь литовський Казимір надає поселенню Рівне магдебурзьке право, за яким воно зрівнялося з іншими містами, що мали своє самоврядування. Найбільш достойні люди увійшли до складу міської ради. У місті був і свій лавницький (купецько-міщанський) суд, який розглядав карні та цивільні справи.
У XVI ст. Рівне перейшло до князів Острозьких. Саме тоді місто з'являється на географічних картах, зокрема на карті, яку склав «батько» польської картографії Бернард Ваповський. Ця карта вийшла в римському виданні Птолемеєвої «Географії» (1507-1508 рр.). А у 1554 році Рівне вже зазначено на карті Європи відомого фламандського картографа Меркатора, а також на картах Вапеліуса (1555), В.Гродецького (1562), Гастальді (1562), А.Пограбія (1570), С.Сарницького (1585) та ін.
Після Люблінської унії 1569 року Рівне разом з іншими українськими містами опинилося у складі Польщі як місто Луцького повіту.
Герб Волинського воєводства Речі Посполитої Першої Відомо, що за Андрусівським договором 1667 року Україна була поділена між Росією та Польщею, в результаті чого правобережну Україну, а в її складі і Рівне захопила Польща.
[center][/center]
Тоді Рівне було волосним центром Луцького повіту Волинського воєводства. Цікаво, що за планом, виконаним в 1765 році варшавським архітектором Таушером, воно складалося з чотирьох частин (центральної частини, передмістя Острозького, Волі (економії або комісаріату), передмістя Дубенського), мало 370 будинків.[/center]
[center][/center]
У 1793 році Рівне у складі правобережної України увійшло до Російської імперії і стало окружним (повітовим) містом Волинського намісництва, а з 1797 року - повітовим центром Волинської губернії.
До складу Рівненського повіту тоді входило ряд, волостей Березнівська, Висоцька, Вирівська, Деражненська, Дубровицька, Дядьковицька, Клеванська, Костопільська. Кустинська, Любиковицька, Межиріцька, Немовицька, Рівненська, Селищанська, Степанська, Стидинськм, Тучинська. У новоствореному повіті урядові посади займали в основному росіяни, проводилась широка русифікація краю.
У роки боротьби українського народу за свою незалежність (1917-1920 рр.) рівняни пережили чимало горя. Місто переходило з рук у руки. Його жителі зазнали немало лиха від польських, німецьких, російських окупаційних режимів. Не раз будівлі міста охоплювали пожежі.
У 1917 році в Україні, в т.ч. й в Рівному, встановилося двовладдя Української Центральної Ради та російського тимчасового уряду. У 1917-1918 роках у Рівному працювала повітова народна рада, яку очолював І.Коваленко, головою міської управи був Ф.Сумневнч. Рівне як повітовий центр входило до складу Волинської губернії з центром у Житомирі.
4 березня 1918 року згідно із «Законом про новий територіально-адміністративний поділ України» Рівне мало стати центром однієї з 30 земель України - Погорини, до складу якої мали увійти Рівненський, Острозький, Заславський, Кременецький, південна частина Дубенського і західна частина Старокостянівського повітів. Проте цей поділ не було втілено в життя у зв'язку з подіями воєнного часу.
На початку квітня 1919 року у місто прибув уряд Української Народної Республіки, де його 9 квітня було переформовано. Новий уряд очолив Борис Мартос. Тут же було проведено і реорганізацію Директорії, яку очолював Симон Петлюра.
Але 24 травня 1919 року місто було захоплено військами Новгород-Сівереької бригади І-ої української радянської дивізії. У місті було відновлено органи радянської влади, зокрема почав працювати ревком. Органи ЧК знищували передову рівненську українську інтелігенцію.
13 серпня 1919 року місто було захоплено польськими військами. 9 вересня воно включається до складу новоутвореного Волинського округу. У Рівному було створено повітові та міські органи управління.
У роки Української демократичної революції 1917-1920 рр. складний період переживала Україна, а у її складі і Рівне. Влада тут. як було сказано вище, часто мінялася. Так. у місті органи Центральної Ради існували 11,5 місяця (345 днів), гетьманату - 195 днів. Директорії - 6 місяців (180 днів), радянської влади у 1918 році - 22 дні, у 1919 році - 112 днів, у 1920 році - 47 днів, разом - 181 день.
Проте історичні умови склалися так. що 19 вересня 1920 року польські інтервенти знову захопили місто.
Герб Волинського воєводства Речі Посполитої Другої 4 лютого 1921 року (ще до підписання Ризького мирного договору) територію Рівненщини було поділено та включено до складу новоутворених Волинського та Поліського воєводств Польщі. Рівненській повіт (з центром у м. Рівне) віднесено до складу Волинського воєводства (адміністративний центр - м. Луцьк).
Головним органом міського самоврядування м. Рівного в 20-30-ті роки магістрат, будинок якого стояв приблизно на тому місці, де нині розташоване кафе «Олеся».
А після приєднання Західної України до Української РСР Указом Президії Верховної Ради СРСР від 04.12.1939 р. створено Ровенську область з центром у м. Ровно. Місто одночасно стало центром Ровенського району.
28.06.1941 р. Рівне захопили гітлерівці. 03.07.1941 р. у місті було створено управління Рівним. Головою міської управи став фармацевт Полікарп Бульба. Професора (вчителя) гімназії Івана Сав'юка було призначено другим посадником, правника Сергія Іллюка - першим членом управи, Назара Шевчука другим.
20 серпня 1941 року значна частина українських земель була включена до складу т.зв. рейхскомісаріату «Україна» з центром у м.Рівне.
Рейхскомісаріат «Україна» з територією в 339,2 тис. км2 був поділений на 6 генеральних округ, серед них була генеральна округа Волині і Поділля. До неї було включено Рівненську, Волинську, Кам'янець-Подільську області, а також південні області нинішньої Білорусі, де проживало українське населення. Центром цієї округи стало місто Рівне і складалася вона з 24 округ (гебітів).
У склад Рівненського гебіту входили райони: м. Рівне - місто, Рівне - сільський, Олександрія, Гоща, Клевань, Корець, Межирічі, Мізоч, Остріг, Здолбунів - місто, Здолбунів -сільський, Тучин. Площа гебіту складала 3634 км2, населення - 175 401 чол.
31 серпня 1941 р. у Рівному було створено Українську раду довір'я на Волині, яку очолив Степан Скрипник (згодом патріарх УАПЦ Мстислав). До її складу увійшло 23 члени, і серед них такі визначні люди Рівненщини, як письменник Улас Самчук, один з організаторів УПА на Волині Ростислав Волошин, відомий діяч ОУН уродженець Клеваня Олександр Бусел та інші.
Але фактично влада у Рівному, як і на всій окупованій території, перебувала в руках фашистів. Поліційну та господарську владу тут здійснювали окружні та міські комісаріати, в т.ч. й у Рівному.
У Рівне прибули сотні гітлерівських чиновників різних рангів: комісарів, інспекторів, фюрерів і т.д., які не лише дотримувалися вимог гітлерівського окупаційного «нового порядку», але активно виявляли ініціативу в грабежі матеріальних і культурних надбань. Цей апарат цивільної адміністрації разом з органами СС і поліції підкорявся рейхсфюрерові і шефові німецької поліції. Окупанти мали у своєму розпорядженні різноманітні поліційні сили, які слідкували за порядком. Їх основним завданням було утримання населення окупованих територій у послуху і ліквідація всіх спроб опору.
Саме ці органи чинили страшні злочини. Так, у місті за далеко не повними даними знищили 121 тисячу мирних людей.
Після 2 лютого 1944 року, коли у місто увійшла червона армія, у Рівному та на Рівненщині відновлюються обласні, міські та районні органи.
Назавжди в історію міста увійшла постанова Президії Верховної Ради Української РСР № 1183-ХІІ «Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису» (1991), згідно з якою місто Ровно іменувалося Рівне, а область - Рівненська.
[center][/center]